Катерина Ващук: «Не відчуваю диктату у фракції Партії регіонів»

Якби на останніх виборах у Верховну Раду не потрапила волинянка Катерина Ващук, парламент суттєво від того не змінився б, хоч і втратив би досвідченого депутата-аграрія. Але от волиняни здивувалися б.

Хоча народилася Катерина Ващук на Рівненщині, на Волині її вважають своєю. Адже закінчивши у 1966 році Горохівський сільсько-господарський технікум, пов’язала свою кар’єру саме з цим районом. Була другим секретарем Горохівського РК ЛКСМУ, відповідальним секретарем Горохівської районної організації Товариства «Знання», а у 1979-му очолила колгосп у селі Мерва на Горохівщині.

Вперше ставши народним депутатом у 1994 році, була ним впродовж чотирьох каденцій.

На останніх виборах Катерина Ващук здивувала: давня соратниця народника Володимира Литвина отримала прохідне місце у списку Партії регіонів. Бо так лягли карти. Тепер Катерина Тимофіївна вже вп’яте представляє Волинь у парламенті. Але обіцяє: хоч вона і у фракції не найпопулярнішої на Волині партії, змінювати свої політичні погляди уже не буде.

– Ви – один із найдосвідченіших депутатів Верховної Ради. На скільки професійний, на вашу думку, нинішній склад парламенту?

– Поки важко це зрозуміти, бо робота над законами тільки починається. Але я думаю, що залишилася достатня кількість професійних депутатів і прийшло багато молоді. З моєї точки зору, це гарне поєднання. Все-таки досвід передасться, і на професійність парламенту в цілому і на кожного депутата окремо це вплине позитивно.

Та й від попередніх парламентів цей відмінний. Навіть тим, що тепер у Верховній Раді є «Свобода». Цікаво, що повернулося багато депутатів, які свого часу вже вигравали у мажоритарних округах. Думаю, це дуже добре, бо депутати, які представляють громади, є хорошим містком між вищим законодавчим органом і потребами людей.

І жінок побільшало. Я цим теж дуже задоволена. Бо жіночі обличчя у Верховній Раді – це трошки більше спокою, взаємоповаги. Все-таки при жінці трошки стриманіше себе поводять чоловіки. Та й жінки завжди більше уваги приділяють питанням охорони дитинства, материнства, громадянських прав, навчання, освіти. Ну, і бюджет завжди жінка краще розуміє.

– Вам ця Верховна Рада подобається? Ви в неї вірите?

– Не все подобається. Хотілося б більше конструктиву. Я завжди намагаюся прислухатися і розуміти позицію кожного, не залежно від політичної сили. Лише конструктив може щось рухати вперед. А будь-які протистояння лише руйнують. Але «притирка» мусить відбутися.

Позитивом є те, що відвідуваність зросла. І всі розуміють, що треба голосувати особисто, лишень своєю карткою. Оце мені найбільше подобається. Бо хочеться, щоб народні депутати працювали, а не тільки задля посвідчення і депутатського мандата йшли до Верховної Ради.

Я абсолютно переконана, що до 2015 року ніяких перевиборів не буде. Думаю, що обидві сторони, які протистоять, спробують знайти порозуміння.

– Після того, як ваше прізвище з’явилося у виборчому списку Партії регіонів, не найпопулярнішої на Волині політичної сили, люди у вашому рідному 20-му окрузі обурилися?

– Я спілкувалася з людьми, проводила зустрічі. Працювала в окрузі так, ніби я маю балотуватися. Переважна більшість людей сказали, що їм байдуже, від якої політичної сили я буду в Раді. Людям важливо, щоб я й далі працювала в окрузі, працювала для Волині. І це мені було настільки приємно, що ту передвиборну програму, яку я намічала для себе, виконала повністю. І те, що мене люди просили, я буду намагатися виконувати. Як і раніше: що тільки можна для Волині вирішити, я буду це робити.

І поки молоді вчаться, я вже добилася додаткових коштів для Волині. Для кожного району у моєму окрузі я заклала додаткових шість мільйонів на соціально-культурний розвиток.

– Вам важко далося це рішення? Все ж таки Катерину Ващук завжди асоціювали з Народною партією і Володимиром Литвином…

– Я не виходила з партії. Я призупинила членство на час виборів. Я не є членом Партії регіонів, я лише у фракції. Я жодного разу не бігала по партіях. Я пройшла за квотою нашої партії. При створенні більшості у договорі була така домовленість: п’ятеро наших людей йдуть по списках, а частина йде по округах. Ясна річ, у тих округах, де балотуватимуться наші кандидати, Партія регіонів не виставлятиме своїх.

Тому я йшла по квоті рідної партії. З її відома та згоди. Ми, народники, і далі спілкуємося у парламенті, радимося.

І, на моє велике і приємне здивування, диктату стосовно себе у фракції Партії регіонів я не відчуваю. Картка моя зі мною.

– І хоча ви нині у фракції Партії регіонів, утім лишаєтеся позапартійною. Чому?

– У кінці січня ми зберемося й проведемо політраду Народної партії. Тоді будемо вирішувати, чи відновлювати членство у партії, як далі розвиватиметься партія. Але просто так я цю партію не залишу. Я далі працюватиму, тим паче з волинським осередком. Я вже в якусь іншу партію не піду.

– Пропонували вступити у провладну партію?

– Всім сказали спокійно, дружелюбно, без диктату: хто має бажання – пишіть заяву. Оскільки я з Народної партії не виходила, то й не маю потреби вступати в іншу. Та й уже пізно йти кудись, щось змінювати. В душі, в думках, у своїх поглядах. Я ж уже не змінюся. А працювати добросовісно можна будь-де.

– А в опозицію кликали?

– Ні, не кликали. В них там тісно для себе самих. Але мені було боляче, що «Батьківщина» не включила жодної людини від Волині у список Об’єднаної опозиції.

– У «Вікіпедії» про вас пише: «Проголосувала за прийняття мовного законопроекту. За це отримала місце у списку Партії Регіонів на парламентських виборах 2012 року»…

– Не погоджуюся. Всім про це відомо. Я тоді працювала на Волині. Мій голос відкликаний.

Чесно зізнаюся, я ніколи не чекала, що мені запропонують місце у списку Партії регіонів. Оскільки спеціалістів-аграріїв у списку цієї політичної сили було небагато, то мені й запропонували. А я розуміла, що не маю таких статків, щоб змагатися в окрузі з бізнесменом. І погодилася.

– Якби ви таки балотувалися по мажоритарці, виграли б?

– Я думаю, у мене були досить великі шанси. Але я не мала коштів для ведення потужної виборчої кампанії. Я не маю бізнесу, мої діти теж не займаються бізнесом. А треба було вкласти серйозні суми коштів. Все-таки бізнесменам легше балотуватися. І це було помітно. Але я не вважаю, що це погано. Хай хоч якісь питання для людей вирішили.

І коли з’явилася пропозиція щодо місця в списку, я зрозуміла: і для здоров’я це легше, бо нервів менше буде, та і грошей я не мала. Бачить Бог, за місце в списку я не платила. Мабуть, це повага і дяка за мою роботу законотворця, за мої позиції. Тому я вдячна цій політичній силі, а насамперед своїй, яка мене делегувала.

– Чим би займалися, якби не стали народним депутатом?

– Щиро зізнаюся: я уявляла собі таку ситуацію і готувала себе до неї. А займалася б дітьми, внуками, чоловіком, садом, городом і своєю громадською організацією. Я очолюю «Громадянський парламент жінок України».

– Роботу в органах влади пропонували?

– Ні. Я і не пішла б нікуди. В різні часи було кілька пропозицій, але я завжди відмовлялася.

– Ви працюватимете у комітеті з питань податкової та митної політики. Задоволені?

– Я голова підкомітету з оподаткування АПК. Останнє скликання я в цьому комітеті й працювала. На сьогодні найважливіші питання для села вирішуються саме тут. В аграрному комітеті лишилися основні земельні питання. І там вистачає спеціалістів.

– Над якими законопроектами працюєте?

– Зараз найбільше намагаємося працювати по адаптації нашого законодавства до європейського у царині аграрній, митній, податковій, щоб нам було легше рухатися в Євросоюз.

– То ви не прихильниця вступу України у Митний союз?

– З усіма сусідами працювати, звичайно, потрібно. Але я бачу Україну в Європейському Союзі.

– Чи проголосуєте за персональне голосування депутатів, якщо такий законопроект буде запропонований?

– Так, проголосую. По суті, і закону такого не потрібно, бо це конституційний обов’язок народного депутата.

– А за скасування депутатської недоторканості?

– Я завжди голосувала.

– Вам особисто недоторканість народного депутата коли-небудь допомагала?

– Ні, вона мені не треба. Я не маю від чого себе захищати. Приїжджаю на Волинь сама. Ніколи не було у мене охорони. Ходжу поміж людей хоч на ринку, хоч в театрі, хоч просто на вулиці. Я не маю з чим ховатися від людей: ні очі свої ховати, ні совість. Нічого не вкрала, не приватизувала. Все, що я роблю, стараюся робити людям на користь. Я уже 15 років не змінюю номер телефону, до мене дуже багато людей дзвонить.

– Нардеп і ваш давній колега Ігор Єремеєв розповів про ініціативу об’єднати депутатів з Волині, Рівненщини і Житомирщини в депутатську групу «Полісся». Думаєте, вдасться?

– У всякому разі я приєднаюся. Це на користь. І взагалі депутати від Волині завжди єдналися. Я в ньому всі роки була старостою. І ми, попри різні політичні погляди, завжди спілкувалися, ніколи не скандалили між собою. Тому я з великим задоволенням працюватиму в такому об’єднанні.

– А свободівець Анатолій Вітів заявляв, що уже вів з вами перемовини, щоб об’єднати усіх нардепів тільки від Волині...

– Одне одному не заважає. Так, я говорила з Вітівим. Я підходжу до всіх, розмовляю. Я не сприймаю депутатів тільки як представників тієї чи іншої політичної сили. Я тільки за, щоб волинські депутати співпрацювали.

– Як часто ви буваєте на Волині?

– І раніше часто бувала. І зараз, коли вже налагодиться робота у Верховній Раді, почнеться робота в округах, я приїздитиму. Намагатимуся бувати кожен місяць. У фракції ніхто не проти, щоб я опікувалася Волинню.

– Нардепам виділяють житло. У вас є депутатська квартира у столиці?

– У мене невелика двокімнатна квартира у Києві. Ще з часів другого скликання Верховної Ради. Нам її вистачає. Так і живемо.

– Ви заможна людина?

– Не назву себе заможною, але я забезпечена людина. Я щаслива, бо в мене велика родина: двоє дітей, четверо внуків. У мене багато друзів.

Я із щирим серцем ставлюся до людей. Вважаю, що у мене немає ворогів. Є люди, які мене, можливо, не розуміють, але я намагаюся зрозуміти всіх. Нікому, жодній людині я не робила зла. Навіть тоді, коли мене десь незаслужено ображали чи обмовляли. Треба до всіх ставитися людяно й не тримати зла.

– Не секрет, що головний комуніст України, депутат Петро Симоненко – ваш сват. Як ви знаходите спільну мову з ним? У тому ж мовному питанні?

– У родинні стосунки я намагаюся політику не мішати. Тим більше, що в родинному колі ми спілкуємося не дуже часто. І коли зрідка зустрічаємося, на днях народження у дітей чи внука, то стараємося про політику не говорити.

– У молодості ви були активісткою у ленінській організації, райкому партії. Як змінився ваш світогляд з того часу? Ким ви себе сьогодні вважаєте?

– Я б назвала себе демократом. У мене з’явилося більше рис такої національної визначеності. Я відчуваю себе більше українкою. І мені болить усе українське.

Розмовляла Ірина КАЧАН (ВолиньPost)

Довідка

Катерина Тимофіївна Ващук народилася 20 січня 1947 (село Вербень, Млинівський район, Рівненська область); українка; чоловік Ващук Віктор Іванович (1944); син Віктор (1966); дочка Тетяна (1968).

Освіта: Горохівський сільськогосподарський технікум (1961-66), агроном; Луцький педагогічний інститут (1969-74), вчитель історії; Львівський аграрний університет (1998–2001), економіст.

11.1965-10.68 – 2-й секретар Горохівського РК ЛКСМУ. 10.1968-08.75 – відповідальний секретар Горохівської районної організації Товариства «Знання». 08.1975-08.77 – завідувач кабінету політичної освіти Горохівського РК КПУ. 08.1977-03.79 – секретар парткому – заступник голови колгоспу ім. Леніна Горохівського району. 03.1979-05.94 – голова колгоспу ім. XXV з'їзду КПРС (з 1990 – агрофірма «Колос») Горохівського району.

Народний депутат України п’яти скликань. До парламентських виборів 2012 року була членом Народної партії Володимира Литвина, але призупинила членство в партії, оскільки отримала місце у списку Партії регіонів.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.